“На бойових позиціях головне — не панікувати”: історія військового 128-ї Закарпатської бригади Артема

32-річний молодший сержант штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артем у ЗСУ з осені 2022 року. До повномасштабної війни чоловік їздив на заробітки у Польщу.

Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook. Коли Артем отримав повістку, то пройшов 3-місячне навчання, після якого потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.

“Найкраще навчання я пройшов не на полігоні, а вже в бойовій бригаді, безпосередньо на вогневих позиціях. Пам’ятаю, під час першого виходу, коли нас обстрілювали з різної зброї, я не знав, як поводитися. Але швидко зрозумів, що головне — не панікувати, не дати страху взяти гору. Чим спокійніше, холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти. Тут усе просто — хочеш вижити, мусиш вбити ворога”, — розповідає Артем.
У грудні 2022 року, коли підрозділ Артема тримали оборону біля Соледара, росіяни штурмували українські позиції хвиля за хвилею. Восени минулого року, під час оборони позицій на Запорізькому напрямку, Артем потрапив під мінометний та артилерійський обстріл і отримав ще одну контузію. Проте швидко повернувся в стрій і продовжує воювати.

“Я на війні вже півтора року. Тут непросто, але допомагають триматися товариші. У нас дуже хороший, згуртований колектив — хлопці, на яких можна покластися. Звичайно, хочеться, щоб війна швидше закінчилася”, — каже військовослужбовець.
Вдома, на Хмельниччині, Артема чекають рідні та близькі, в тому числі 4-річний син.

“Зараз син трохи доросліший, ми постійно на зв’язку, часто спілкуємося по відео. Я ніколи не говорю з ним про війну, не думаю, що це потрібно. Тому син думає, що я на роботі й чекає, коли вже повернуся додому. Я воюю в першу чергу за нього”, — додає Артем.