Друг уночі приїхав здалеку. Каже, доки не розповім, що сталося в купе, не заспокоюся! Отже…

Друг уночі приїхав здалеку. Розчехлився, сумки закинув і потяг на кухню чаї ганяти. Сну, каже, в жодному оці, доки не розповім, як доїхав, не заспокоюся.Отже, далі від його обличчя:

«Щойно встиг на поїзд, сумки на бігу закидав, сам ледве носом не проїхався платформою, але встиг. Протискаюся коридором і молюся, щоб мою нижню полицю зайняли: ненавиджу їх, завжди їжджу нагорі, щоб мене ніхто не чіпав. Молитви були почуті: на моїй полиці угнездився хлопець років десяти, повний, щекастий, доглянутий такий, прилизаний. Поруч мати, сумку розбирає.

На другій нижній полиці сидить дівчина років двадцяти, у старому светрі, штанях та яскравих блакитних сланцях. Читає, на метушню перед собою нуль уваги. Я погляд жінки впіймав і сказав такий: «Будь ласка». Мені не шкода полиці, але для пристойності спитати могли б. Вона пирхнула і відвернулася. Бухнула сумку поряд з дівчиною, почала розбирати і ультимативним тоном сказала: «Дітю, я тут розташуюся, поряд з дитиною, ти не проти?» Мабуть, їй також випала верхня.

«Проти…» — пролунав повний якогось позаземного дзена та спокою голос.Дама на секунду здивувалася, але схаменулась і продовжила розбирати речі.«Я маю стежити за Мишенькою, раптом з ним що трапиться, а зверху злазити довго. Давай не лаятимемося і поміняємося».“Не поміняємося …”

Я думав, вона зараз почне говорити, що спеціально бронювала місце заздалегідь, що це не її проблеми та бла-бла-бла. Але немає. Дівчина просто обернулася і лягла спиною на баул пані, як на подушку, не випускаючи з рук книжку. Дамочка від несподіванки рвонула сумку, звільнивши місце, і міс Дзен розляглася на ньому на повний зріст.

“Скотина малолітня” – виразно пробурчала жінка і, поставивши сумку на столик, полізла нагору. Звідти вона незабаром дуже вдало впустила гребінець, що потрапив дівчині прямо в чоло. Міс Дзен, не відволікаючись від читання, скинула гребінець на підлогу.

Перші дві години шляху дама кректала, бурчала, демонстративно незграбно спускалася з полиці, щоб витерти Мишке сопельки і відрегулювати його теплообмін, розстібаючи і застібаючи жилетку. Але незабаром, зрозумівши, що міс Дзен класти хотіла на її муки те, чим Всесвіт її обділив, улаштувався нагорі і задрімав.

Ще кілька годин ми провели у відносному спокої і навіть умиротворенні. Я познайомився з Мишком, розвів його на пару партій у морський бій, у дурня – нормальний, в принципі, пацан виявився, тільки закоханий. Міс Дзен читала, відмовившись від зовнішнього світу.

Вечоріло. Дама прокинулася і почала журитися з приводу того, що її синочок, мабуть, помирає з голоду. Мишко, який недавно вточив зі мною пару сосисок у тесті, здивовано знизав плечима. Мовляв, якщо мама сказала, значить, і справді голодний.

Саме тоді доля захопила міс Дзен у вбиральню. Повернувшись, вона виявила, що їй залишили невеликий закуток біля вікна, а решта сидіння була заставлена контейнерами, термосом та Мишком. Дама, перехопивши її абсолютно флегматичний погляд, все ж таки подумала, що, нарешті, пройняла нахабницю, тому торжествуюче заявила: «Столик внизу, і ми маємо повне право сидіти тут, ми ж не всю полицю зайняли!».

Ані не зніяковівши, Міс Дзен пройшла на своє місце, затишно влаштувалася там і спрямувала свій погляд у розмите рухом нескінченність.

… Під кінець вечері Мишко, нагодований так, що аж із вух лізло, вирішив, що не годиться іншим голодувати, і поділився з Міс Дзен вареним яйцем. Та, як не дивно, взяла… І тут мати, вирішивши, що «нічого розбазарювати продукти на всяке лушпиння», обсмикнула Мишку, приземливши того назад, і шльопнула Міс Дзен по руці.

Ось тут я вже подумав, що стіна незворушності впаде, але знову помилився: Міс Дзен повернула яйце на стіл і зі словами «Все ваше» витерла руки об дамочкину спідницю.Що там почалося … Жінка чекала, поки щось проткне міхур обурення. Розмахуючи руками, вона завела сольну арію «Вокзальна хамка, виродка, недоношена!

«У своїй тираді вона як душу виливала, обравши Міс Дзен першопричиною бід людства в цілому та своїх зокрема. “Через таких, як ти, ніколи і нічого не йде так, як треба”.

Лють застилала їй очі, закипав мозок, і, коли контроль над собою був остаточно втрачений, дама штовхнула Міс Дзен, та так, що та легенько приклалася головою об стінку.

Тхнула і затихла, з нетерпінням чекаючи на реакцію.“Фас!” – подумав я. Таке стерпіти було вже не можна. Якби Міс Дзен почала скандалити чи розпускати руки, образ Самої незворушності назавжди розчинився б у моїй свідомості. Але вона не розчарувала.

Повільно, але разом з тим вона нахилилася до жінки, ніби збираючись щось сказати їй на вушко.

І СМАЧНО, МОКРО, ВІД ДУШІ ЛИЗНУЛА ЇЇ, ВІД ПІДБОРОДКУ ДО ЛБА, ЧЕРЕЗ ОЧ, РОЗМАЗАВ КОСМЕТИКУ, ЗАЛИШИВ БЛИСТЧИЙ СЛЮНЯВИЙ СЛІД.

… Ефект був нищівний і миттєвий, як від транквілізатора: дама затихла і почала кінчиками пальців мацати щоку… Потім згрібла Мишу, закинула його на свою полицю і помчала вмиватися.

Міс Дзен витерла рот серветкою і витончено промокнула куточок. Це дійство вже було розраховане на мене, і, бачить бог, я не втримався і поплескав.

За всю поїздку, що залишилася, дама не промовила ні слова в її бік. Також мовчки вони з Мишком покинули вагон на своїй станції.
А Міс Дзен знову поринула в книгу. Весь її вигляд говорив про те, що вона залишила цю реальність і повернеться ще
не скоро. Гальмувати я її не став.