Для своїх донечок Софійки та Анечки він живе на хмаринці… Руслан Боровик, позивний «Багдад», кіборг.

Для своїх донечок Софійки та Анечки він живе на хмаринці…

РУСЛАН БОРОВИК, позивний «Багдад», кіборг.

За своє життя він двічі брав участь у миротворчих місіях в Іраку в 2004-2005 роках. Там здобув величезний бойовий досвід.

Він бездоганно володів усією стрілецькою зброєю та вмів користуватись усіма денними й нічними приладами спостереження та прицілювання, умів вражати рухомі й нерухомі цілі на різних дистанціях, заміновував позиції й полював на ворожі диверсійні групи, чудово орієнтувався на полі бою.

А тому, коли на землю України через 10 років прийшла війна, відразу став до лав її захисників

«За свої 40 років побачив дві війни — в Іраку та в Україні. І якщо до Іраку йшов через відсутність роботи, то до російсько-української війни долучився свідомо. Ще під час Революції Гідності, допомагав грошима, ліками та одягом активістам. А одразу після анексії Криму, пішов захищати кордони України у складі 95-ї бригади. До двох місяців ми були в резерві й постійно питали, коли нас відправлять на передову. Пам’ятаю, як один знайомий полковник мені сказав: „Не хвилюйся, на твій вік війни вистачить. Все тільки починається…“ Я запам’ятав ці слова…» — говорив тоді Руслан.

У 2014- 2015-му роках захищав Донецький аеропорт. Там дістав важке поранення в ногу й контузію. Після лікування й реабілітації, хоч і мав групу інвалідності, повернувся у рідний

90-ий батальйон вже як командир відділення.

Навіть будучи на війні, Руслан фотографував – це було його величезним захопленням. Понад 800 світлин у його колекції, зроблених на фронті. У 2015 році вийшов фотоальбом “ДАП” з його світлинами. Виставка фоторобіт проходила у Верховній Раді.

Після демобілізації працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО при КМДА.

«Він був вірний, щирий і порядний. Є люди, які завжди поряд, завжди допоможуть — їх навіть просити не треба. Це про нього. Руслан ніколи не афішував і не хизувався тим, що робить. Там, де робив він, навіть перевіряти нічого не треба було. Я його знав лише рік. Але у деяких людей навіть за життя не вдається лишити по собі такого позитивного спогаду. Надійний, добрий і справедливий», – так розповідав про свого підлеглого заступник директора центру Павло Долинський.

Від першого дня повномасштабної війни знову пішов обороняти Батьківщину у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. За місяць до загибелі отримав контузію, та відмовився покидати поле бою.

«Багдад» був безстрашним. І дуже впертим. Він встигав все: відстрілюватися, бо був гранатометником. А також — фотографувати, бо його фото це взагалі окрема історія. Вічна пам’ять про війну і загиблих Героїв, які на його світлинах лишаються живими. А ще він був нашим вчителем з історії України. Стільки всього цікавого розповідав між боями», – розповів побратим Валентин Івановський .

За кілька днів після свого останнього дня народження Руслан Боровик загинув у боях під Ізюмом.Трапилося це 30 квітня 2022 року.

«Як тепер уявляти Перемогу та парад без Руслана, який крокує по Хрещатику з прапором? Як тепер фіксувати сучасну історію без його світлин? Його позитив і внутрішнє світло завжди при зустрічі відкривало всередині щось найкраще…», — написала журналістка Андріана Біла.

Врівноважений, усміхнений, зі світлом в очах, надійний, дуже толерантний, вихований, цікавий — таким його знали всі.

«Він був чудовим батьком. Міг їздити годинами по магазинах, аби купити для доньок найкрасивішу сукню. Ніколи не шкодував грошей, тільки б дівчата були, як принцеси. Він обирав іграшки, знав, з якого мультика яка лялька і дозволяв дівчатам робити з собою все, що завгодно. Вони ж його і розфарбовували, і лікували, зачіски різні робили. Ніколи їх не сварив. Завжди спокійно все пояснював. Історію України їм розказував замість казок. Вони як шпачата його слухали», – говорить дружина Людмила.

На параді до дня Незалежності його дворічна Ганнуся крокувала попереду колони, яку очолював її тато.

А Софійка посміхалась на татових руках.

Ці світлини побачив увесь світ.

Тепер вони є пам’яттю про Героя,

що поклав своє життя за Україну.

Мужнього воїна і командира.

Світлу й красиву душею людину.

Пам’ять про нього буде жити вічно!